22 травня 1906 року брати Вілбер і Орвілл Райт отримали патент США № 821393 на "Літаючу машину".

1878 року пастор Мілтон Райт купив своїм синам, 11-річному Вілберу і 7-річному Орвіллу, заводну іграшку, яка вміла злітати. Навряд чи він думав, що цей нехитрий подарунок за 50 центів визначить подальшу долю його синів. Брати буквально захворіли мрією створити літальний апарат.
Сім'я Райт була бідна. Жоден із хлопчиків не отримав шкільного атестата і обидва з ранніх років працювали у велосипедній майстерні на вулиці Готорн у богом забутому містечку Дейтон у штаті Огайо.
Влітку 1896 року до їхнього містечка донеслася звістка про те, що на смерть розбився найзнаменитіший ентузіаст повітроплавання німець Отто фон Лілієнталь. І хоч його останніми словами був заклик "Потрібні жертви", повітроплавці Європи - Шарль де Ламбер у Парижі та Жуковський у Москві, повідомили, що переривають випробування. Ще одного випробувача, Клемана Адера, який домігся фінансування від французького військового міністерства, спіткало публічне фіаско і він закинув експерименти.
Брати Райт зрозуміли, що настала їхня черга. Вивчивши всю наявну на той момент літературу про теорію літальних апаратів, вони вирішили, що, по-перше, будувати потрібно машину з нерухомими крилами, а по-друге, головною проблемою їхніх попередників була поперечна стійкість. Саме над нею місяць за місяцем ламали голову брати Райт.
Якось у червні 1899 року до них у майстерню зайшов покупець, якому була потрібна покришка. Поки він оглядав товар, Райт смикав у руках відкриту коробку. І раптом його осінило: кінці крил можна згинати і перекошувати так само, як він це робить із кутами коробки. Регулюючи кут крила, авіатор здатний домогтися стійкості в повітряному потоці. Брати взялися будувати свій перший апарат і запросили в метеорологічній службі інформацію, де в США дмуть найсильніші вітри. Виявилося, що найбільш підходящою для їхніх випробувань локацією є мис Кітті-Хок у Північній Кароліні.

Кітті-Хок був безлюдним барханом на березі Атлантики. Восени 1903 року брати побудували там сарай і стали збирати свій літальний апарат. 17 грудня машина була готова. До місця першого польоту їх супроводжували п'ятеро цікавих із найближчого села. На старті брати кинули жереб - кому летіти. Випало Орвіллу.

Перший в історії людства політ на керованому апараті, важчому за повітря, з нерухомими крилами розпочався о 10:35 і тривав лише 12 секунд, зате закінчився м'якою посадкою і в тій точці, що була на одному рівні з точкою старту. А це вже було великим досягненням. Після цього брати по черзі злітали ще кілька разів. Рекордна тривалість польоту в цей епохальний день склала цілих 59 секунд.
Заявка на патент 1903 року, яку брати склали власноруч, була відхилена. Тоді, на початку 1904 року, вони найняли Гаррі Тоулміна - невідомого в Огайо юриста, який спеціалізувався на патентах. Він переробив документи і 22 травня 1906 року брати Райт отримали патент США № 821393 на "Літаючу машину". Патент ґрунтувався на польотах планера 1902 року (без двигуна).

Найбільшим і фундаментальним досягненням братів Райт стало відкриття ними трьох осей обертання літака. Вісь крену (поздовжня), вісь тангажу (поперечна) і вісь нишпорення (вертикальна).
Брати Райт стали першими, хто змогли не просто підняти в повітря "літаючу машину", а й керувати цією машиною під час польоту. Можливість керування рухом аероплана відносно трьох осей стала основою пілотування літака - з тих часів і до наших днів.

Як і велика частина сучасних стартаперів, брати Райт були бутстреперами і будували свої перші аероплани на свої мізерні заощадження. У 1904 році, домігшись значних результатів, вони запропонували уряду США купити їхній винахід. Але отримали зарозумілу відмову. У 1905 році вони зробили пропозицію ще раз, вказуючи, що їхня літальна машина вже відома у світі й іноземні держави намагаються оволодіти секретом винаходу. Уряд знову відмовив, чим вкотре підтвердив біблійну істину - "немає пророка у своїй вітчизні".
Незважаючи на те, що братам часто пропонували заробити на публічних польотах, вони відмовлялися від організації таких "авіа шоу", бо (цілком обґрунтовано) боялися крадіжки деталей своїх розробок. Брати намагалися уникати журналістів, не писали статті в спеціалізовані журнали і забороняли фотографувати свій аероплан.
До жовтня 1905 року у стартаперів Райт закінчилися і гроші, і ентузіазм... Брати розібрали свій літак (від гріха подалі) і відмовилися від подальших дослідів. Але якраз у цей час слава про літальний апарат братів Райт сягнула Європи, і до них зачастили, журналісти, дипломати й аферисти найрізноманітніших мастей.
Англійські та французькі агенти почали робити Вілберу та Орвіллу заманливі пропозиції про продаж їхнього літака. Це, нарешті, підштовхнуло американський уряд до дій - 1907 року брати отримали своє перше офіційне замовлення з боку військового відомства США. А після цього пішов великий контракт із французькою компанією. Документально узаконивши свої відносини з інвесторами, брати Райт відновили демонстраційні польоти.
Вілбер вирушив до Франції, де 8 серпня 1908 р. здійснив публічний політ біля міста Ле Ман. Хоча політ тривав лише 1 хвилину 45 секунд, можливість літака повертати і кружляти вразила не тільки французьких глядачів, а й навіть піонерів французької авіації. Відомий французький ентузіаст і авіатор Ернест Аршдекон писав: "Протягом тривалого часу Європа звинувачувала братів Райт в обмані... Сьогодні їх вшановують у Франції, і я відчуваю величезне задоволення, відновлюючи справедливість".
