16 серпня 1921 року відбулась знакова подія в історії кріміналістики та психофізіології - був проведений перший допит підозрюваного на поліграфі, започаткувавши нову еру в спробах розшифрувати правду.
Першим «пацієнтом» винахідника поліграфа, американського вченого та криміналіста Джона Августуса Ларсона, став Вільям Хайтауер, звинувачений у вбивстві священика в Сан-Франциско.
Газета «San Francisco Call and Post» організувала для Ларсона використання апарату для перевірки Вільяма Хайтауера, а вже наступного ранку повідомила про висновки результатів допиту: Хайтауера було визнано «винним неупередженою наукою». Ексклюзивний репортаж про це з'явився у «San Francisco Call and Post» 17 серпня 1921 року, що спричинило фурор та надало "детектору брехні", як преса охрестила пристрій, справжньої національної слави.
Історія детектора брехні веде нас прямо в темні закутки людської душі. Адже пристрій, який сьогодні ми сприймаємо як належне, як показник провини чи невинності, насправді розповідає нам більше про наші переконання, ніж про наші вчинки. Машина вимірює не стільки обман, скільки почуття провини чи сорому.
Задовго до винаходу поліграфа вчені намагалися пов’язати життєво важливі показники з емоціями. Ще в 1858 році французький фізіолог Етьєн-Жюль Марей фіксував зміни показників тіла як реакцію на дискомфортні стресові фактори, включаючи нудоту та різкі звуки.
У 1890-х роках італійський кримінолог Чезаре Ломброзо використовував спеціальну рукавичку для вимірювання кров’яного тиску підозрюваного у злочині під час допиту. Ломброзо вважав, що злочинці є окремою, нижчою расою, і його рукавичка була одним із способів, яким він намагався перевірити це переконання.
В 1915 році Вільям Моултон Марстон винайшов манжету для вимірювання систолічного артеріального тиску і використовував пристрій для дослідження зв'язку між життєво важливими показниками та емоціями. Під час тестування студентів Гарварду він повідомив про 96 -відсотковий показник успішності у виявленні брехунів.
У 1921 році Джон Августус Ларсон, доктор філософії та фізіології, прочитав статтю Марстона 1921 року «Фізіологічні можливості тесту на обман», вирішив, що може вдосконалити техніку Марстона. Він пішов працювати в поліцію, щоб тестувати піддослідних у реальних поліцейських розслідуваннях за допомогою сконструйованного їм апарату. Розроблений Ларсоном девайс одночасно вимірював кров'яний тиск, пульс і дихання та записував «кардіо-пневмо-психограму». Пізніше Ларсон вигадав для «детектора брехні» назву «поліграф» (від грецького poly - багато, і graphos - писати).
Начальник поліції Август Воллмер, що дуже поважав науковий підхід у криміналістиці, дав Ларсону повну свободу випробувати свій пристрій у сотнях випадків. Загалом він протестував 861 суб'єкта у 313 випадках, підтвердивши 80 відсотків своїх висновків. Шеф поліції був переконаний у тому, що за «детектором брехні» майбутнє і допоміг популяризувати поліграф через газетні статті.
У 1925 році Учень і колега Ларсона Леонард Кілер додав до пристрою ще один канал, який вимірював електропровідність шкіри (гальванічну реакцію шкіри), що реагує на потовиділення і є індикатором емоційного збудження.
За кілька коротких років поліграф змінив роботу поліції, розкрив сенсаційні вбивства та очолив заголовки газет. У Чикаго, столиці американської порочності, агенти ФБР використовували поліграф, щоб викорінити корупцію, реформувати поліцію та дослідити розуми сумнозвісних убивць.
Невдовзі детектор брехні став «механічною совістю» нації, шукаючи чесність на головній вулиці, в Голлівуді та навіть у Вашингтоні. Чоловіки та дружини перевіряли вірність одне одного. Корпорації перевіряли чесність своїх співробітників. Кіностудії та рекламодавці перевіряли реакцію своєї аудиторії. Зрештою, тисячі державних службовців були перевірені на лояльність та «мораль» – через відсутність яких багато хто втратив роботу.
Чим більше поліція застосовувала поліграф для розслідувань, чим більше рекламувалася популярність «наукового методу» визначення брехні, тим більше виникало питань. Досить часто обвинувачені, ознайомившись з результатами тестування, зізнавалися у злочинах, яких не скоювали. Вони розуміли, що переконати присяжних у неправильності тестування буде неможливо і розраховували на угоду зі слідством.
Через помилки, що виникали під час допитів та тлумаченні результатів, через зловживання висновками тестування деякими правоохоронними органами, Ларсен згодом пошкодував про свій винахід.
У 1965 році він писав: «Поза моїми очікуваннями, через неконтрольовані фактори, це наукове дослідження стало для практичних цілей монстром Франкенштейна, з яким я боровся понад 40 років».
Проте поліграф включено до списку 325 найвидатніших винаходів альманаху Енциклопедії Британіка за 2003 рік.
STARTUP NEWS