Як з’явився перший бездротовий пульт дистанційного керування телевізором

 

16 червня 1956 Роберт Адлер – інженер компанії Zenith Radio Corporation подав патентну заявку на бездротовий пульт дистанційного керування телевізором, який назвали Space Command. 

 

Це був перший комерційно успішний бездротовий пульт, який ще і не потребував батарейок. Історія його створення – це справжнє поєднання інженерної кмітливості та креативності. Однак все по порядку.

Перший пульт дистанційного керування (ПДК) для телевізора від компанії Zenith називався "Lazy Bones" («Ледар») і був дротовим. Хоча він міг тільки перемикати канали та вимикати телевізор, він назавжди змінив культуру споживання контенту, започаткувавши еру "диванного" перегляду ТБ.

 

Вихід у 1950 році на ринок США телевізорів з ПДК викликало не аби який ажиотаж, а коли він пройшов споживачі почали скаржитися на пульт. Окрім того, що довгий дріт (9м) заважав ходити, він часто ставав причиною падіння самих телевізорів, якщо хтось зачіпав кабель надто сильно.

 

Невдачі з кабелем змусили інженерів компанії Zenith Radio Corporation шукати інші рішення, що призвело до появи у 1955 році першого бездротового пульта Flash-Matic (Patent  US 2,903,575). Це був перший у світі бездротовий ПДК, який розробив інженер Юджин Поллі.  Пристрій мав проблеми і проіснував на ринку зовсім недовго, але він заклав фундамент для сучасної культури споживання TV контенту.

 

Flash-Matic не використовував інфрачервоне випромінювання чи радіохвилі, як сучасні пульти. Його принцип роботи був значно простішим, але водночас примхливим – це був звичайний ліхтарик. 

 

Пульт був виконаний у формі футуристичного зеленого пістолета, який випускав вузький промінь видимого світла. На самому телевізорі, по кутах екрана, були розміщені чотири фотодатчики, що дозволяли (при спрямування на них світла) перемикати канали (вперед або назад), вимикати звук, вмикати або вимикати живлення.

Окрім технічного новаторства, Flash-Matic мав чітку маркетингову місію. У 1950-х роках реклама на ТБ ставала все агресивнішою і компанія Zenith рекламувала свій винахід як інструмент боротьби з нею: «Ви можете вимкнути звук набридливої реклами, поки на екрані залишається зображення, або перемкнути канал, не встаючи з крісла».

 

Саме Flash-Matic вважають предком явища «запінгу» (швидкого перемикання каналів), що змусило рекламодавців шукати нові способи утримання уваги глядача.

 

Але попри революційність, пристрій мав суттєвий недолік: чутливість до сонячного світла. Оскільки датчики реагували на будь-яке яскраве світло, сонячні промені з вікна могли випадково перемкнути канал або вимкнути телевізор посеред передачі. Користувачам доводилося або завішувати вікна, або постійно коригувати розташування телевізора.

 

Після невдалого досвіду з світловим «Flash-Matic»  компанія Zenith поставила перед своїм провідним інженером Робертом Адлером завдання: створити пульт, який не потребував би ані кабелів, ані джерела живлення і не реагував би на світло та на радіозавади. Як вам задачка!? Але Адлер її виконав!

 

Так у 1956 році з’явився Zenith Space Command - справжній шедевр механіки та акустики (Patent  US 2,817,025)

 

Механічна магія: Жодної батарейки.

 

Найдивовижніше в перших моделях Space Command було те, що вони не мали батарейок. Всередині пульта знаходилися чотири тонкі алюмінієві стрижні різної довжини. Коли ви натискали кнопку, маленький підпружинений молоточок вдаряв по стрижню. Стрижень вібрував, видаючи ультразвуковий сигнал на певній частоті (нечутній для більшості людей, але чутний мікрофоном у телевізорі).

 

Кожна кнопка мала свою частоту: одна для перемикання каналів «вгору», інша - «вниз», ще дві - для вимкнення звуку або живлення. Саме завдяки Space Command у США та багатьох англомовних країнах закріпилося прізвисько пульта - «clicker» (клацавка). Оскільки молоточки вдаряли по металу з великою силою, кожне натискання супроводжувалося дуже характерним гучним металевим клацанням. Навіть якщо телевізор не реагував, ви чітко чули, що «команда відправлена».

 

У червні 1956 компанія Zenith офіційно представила технологію Space Command на щорічному з'їзді дистриб'юторів у Чикаго. Саме тоді преса вперше побачила «диво без дротів», яке працювало на ультразвукі.

 

Space Command виглядав як солідний футуристичний прилад. Він був досить великим і важким порівняно з сучасними аналогами. Оскільки технологія була дорогою (вимагала встановлення складної системи ламп і мікрофонів у самому телевізорі), наявність такого пульта додавала до вартості телевізора близько 100 доларів - величезна сума на той час. З урахуванням інфляції сьогодні це було б еквівалентно доплаті приблизно в $1,100 лише за можливість не вставати з дивана.

 

Попри свою геніальність, ультразвукова технологія мала свої дивацтва: Домашні тварини, особливо собаки, чудово чули ці звуки. Деякі пси починали гавкати або вибігати з кімнати щоразу, коли господар перемикав канал. Іноді телевізор міг раптово змінити канал, якщо хтось у кімнаті впустив зв'язку ключів, дзвенів монетами або навіть якщо дитина гралася металевим конструктором. Ці звуки містили гармоніки, які збігалися з частотами пульта.

 

Але все це були дрібниці, тож ультразвукові пульти панували на ринку майже 25 років - аж до початку 1980-х, коли на зміну їм прийшли пульти з інфрачервоними променями, які ми використовуємо і сьогодні. 

 

Роберт Адлер за свій винахід отримав премію «Еммі» від Національної академії телевізійних мистецтв і наук, адже Space Command дійсно змінив спосіб, у який світ дивиться телевізор.

 

 

Валерій Пичко для STARTUP NEWS