· 

Криза освіти. Що робити?


Останнім часом перевірені часом системи освіти країн Західної Європи починають відставати від швидко мінливого світу та виконувати покладені на них функції.

 

Кадровий потенціал скорочується, одержувані спеціальності не відповідають ринковим потребам. Ба більше, освіта перестала захищати людей від популізму, спекуляцій і маніпуляцій громадською думкою.

 

Як може Україна впоратися з такими проблемами? Чи здатна вона вибратися з бідності, нарощуючи свій головний ресурс - людський капітал?

Якщо оцінювати виключно кількісні показники української освіти (охоплення дітей освітою першого рівня, середню тривалість навчання, кількість дорослого населення із середньою або вищою освітою, бюджетні витрати на освіту), то Україну можна сміливо назвати країною з величезним людським капіталом.

 

Якщо використовувати переважно якісні критерії, то висновки виявляються невтішними. Ще 2014 року Світовий банк у рамках свого дослідження STEP провів опитування серед роботодавців. Було поставлено запитання 702 компаніям із чотирьох різних секторів промисловості - чи задоволені вони підготовкою тих кадрів, які приходять до них на роботу? Понад 60% відповіли негативно. З них понад 70% незадоволені саме практичними навичками співробітників, близько 55% - актуальністю знань і рівнем умінь співробітників, необхідних роботодавцю.

 

Якщо ми подивимося на такий показник, як індикатор функціональної грамотності дорослого населення (вміння читати й розуміти письмову інформацію з поступовим підвищенням її складності), то на нас теж чекає розчарування - результати українців із вищою освітою на третину нижчі, ніж у громадян країн ОЕСР (членів Організації Економічного Співробітництва та Розвитку). Але що насторожує набагато більше - практично ідентичні результати показали й опитані українці без вищої освіти.

 

«Сучасна освіта не має вікових рамок. І говорячи про освіту, нам час відходити від стереотипу, що йдеться про дітей та підлітків. Сьогодні люди мають навчатися постійно, весь час оновлюючи свої знання, - переконаний президент Сорбонни Джордж Хаддад, у минулому дослідник ЮНЕСКО. ЮНЕСКО свого часу готувало дві доповіді, кожна з яких містила пропозиції щодо того, як змінити систему освіти так, щоб навчити людей жити у мінливому світі. Тепер ми вимагаємо чергових змін. Адже вже не живемо в реальності 1992-го і навіть не в реальності 2000-го. Світ змінюється швидше і реагувати ми маємо теж швидше. Поки що ми - короткозорі авантюристи. Освіта має допомогти нам, дивлячись у майбутнє, усвідомлювати відповідальність за свої дії. Адаптація людини до постійних і стрімких змін складна, адже наш мозок, по суті, не дуже відрізняється від мозку стародавньої людини, він націлений на циклічні, звичні явища. А от як трансформуватися, адаптуватися до еволюції, яку, до речі, цей же людський мозок створює, ми не знаємо».

 

Освіта заради освіти

 

Нехай нас не втішають успішні українські стартапи (загалом поодинокі) і те, що п'ятеро українців увійшли до списку Топ-100 інноваторів Центральної та Східної Європи. У реальності ситуація з якістю та релевантністю знань і вмінь випускників навчальних закладів критична, а поширений міф про високоосвічену робочу силу в Україні давно не відповідає дійсності. Найчастіше українці здобувають освіту заради освіти, часто працюючи не за фахом і займаючись працею, що не вимагає високої кваліфікації.

 

Ба більше, опитування підтверджують, що роки навчання в школах і вищих навчальних закладах уже не сприймаються українцями як грошові інвестиції в їхнє майбутнє. Як даність, як подарунок батьків або держави, але не як фінансове вкладення, яке в ідеалі має принести не менші фінансові вигоди в майбутньому.

 

Так, Україна у світових лідерах за кількістю дорослого населення, яке має вищу освіту. Але якщо в більшості країн кількість високоосвічених людей прямо впливає на зростання ВВП, то в Україні цей зв'язок відсутній. Тобто, наші інвестиції в людський капітал, у підсумку, не приносять очікуваних результатів. Ба більше, навіть зараз ми часто «інвестуємо» у спеціальності, які виявляться непридатними вже в найближчому майбутньому.

 

Хвалені українські IT-фахівці, які масово експортуються в розвинені країни, - це не більше ніж інтелектуальна сировина (така сама, як і інші наші експортні статті). Серед них дуже мало висококласних фахівців - архітекторів складних систем, аналітиків, які оптимізують процеси, менеджерів складних проектів. Переважна більшість українських айтішників - це інженери нижчого (Junior QA engineer) і середнього рівнів.

 

Програми ШІ, що з'явилися, можливості з автоматичного написання коду та аутсорсингу бізнес-процесів призвели до того, що вже понад 50 000 айтішників в Індії залишилися без роботи, а це більш ніж половина від усіх подібних спеціалістів, які працюють в українських компаніях. 

Зовсім скоро ці проблеми торкнуться й України, після чого багато українських айтішників також можуть залишитися без роботи.

 

Але проблема освіти не тільки в її відірваності від ринку праці, а в тому, що загублена соціальна функція шкіл і вищих навчальних закладів. Традиційна школа не вчить критично оцінювати інформацію, працювати в команді, зважувати ризики, аналізувати і думати. Вона, як правило, дає базовий набір знань, тобто те, з чим цілком справляється Вікіпедія і чат GPT.

 

Завдяки Інтернету за лічені хвилини людина може отримати практично будь-яку інформацію, що її цікавить. Онлайн-бібліотеки, навчальні відеокурси, лекції по скайпу, семінари, тренінги, курси. Сучасні технології дають людям можливість отримувати масу знань поза навчальними закладами, а сучасний світ вимагає від них постійного і безперервного навчання. У цих стрімко мінливих умовах, як кістка в горлі, застрягла система класичної освіти. Вона не встигає змінюватися і трансформуватися так само швидко, як навколишній світ, але ж покликана готувати до життя тих, хто житиме навіть не в сьогоденні, а в майбутньому. Для більшості європейських країн, як і для України, актуальна не стільки доступність освіти, скільки якість знань та інформації, яку викладають дітям.

Як навчити жити?

 

«Криза демократій, зниження довіри до влади, електоральна інфантильність, особливо молоді, криза політичних партій, зростання популізму - ось тренди останніх років, - пояснює економіст The Democracy Index Джоан Хой. - Опитування серед молоді лякають, особливо якщо ми говоримо про Північну Америку, дедалі більше молодих людей виправдовують військові режими та диктатури. Звісно, є економічні причини цього - фінансові кризи, посилення розриву між бідними і багатими, проблеми на ринках праці. Але не можна все звалювати тільки на економіку. Подивіться на тренди - ми спостерігаємо неймовірне зростання популярності ультраправих партій у всіх без винятку, здавалося б, зрілих країнах. Це не тільки наслідок економічних проблем, а й проблем в освіті. Людей, які володіють достатніми для об'єктивного оцінювання ситуації знаннями, стає дедалі менше».

 

За словами Джоан Хой, ситуація погіршуватиметься, адже глобалізація тільки посилює розрив між поколіннями, і багато цінностей, які є основою розвинених демократичних суспільств, батьки просто не передають молодим людям, а школи та виші не вважають за потрібне викладати будь-що, що виходить за рамки затверджених навчальних програм.

 

«Готувати і ростити майбутніх громадян - це відповідальність. Але ми повинні не просто дати дітям набір необхідних знань, ми повинні прищепити їм якості порядного і відповідального громадянина. Громадянське виховання вже виведено нами в окремий курс, у рамках якого ми говоритимемо з дітьми про громадянську відповідальність, про корупцію, про політику, про демократію та рівність. Звісно, є класичні форми, що дають змогу порушити всі ці питання, - історія, право, література, мова. Але їх давно вже недостатньо для того, щоб виростити мислячого громадянина», - вважає міністр освіти Франції Наджад Валло-Белкасем.

 

Утім, не всі вірять у те, що традиційна система освіти здатна змінюватися досить швидко, щоб відповідати вимогам сучасності. І точкових змін може бути недостатньо для того, щоб інвестиції держави та громадян в освіту себе виправдали.

 

«Школа сьогодення - це школа суспільства столітньої давності, що пропагує ідеї, далекі від демократії та сучасного світу. Нинішні школи готують нас до минулого, вчать рабів, які повинні все життя працювати на фабриці. Але рабство скасували, а фабрика закрита. Люди вже не повинні працювати, як машини. Куди підуть ці діти? Що вони робитимуть у світі, до якого не готові? Та й нести демократичні цінності через традиційні ієрархічні школи неможливо, бо це очевидна ідейна суперечність - вас змушують нерухомо сидіти сорок хвилин і кажуть вам, що ви вільні», - переконаний ізраїльський педагог-новатор Яків Хетц, який відкрив понад 30 експериментальних шкіл у своїй країні. Крім іншого, у школах Хетца дітей навчають так званої соціальної мобільності - усвідомлення того, що світ постійно змінюється, і людині постійно можуть знадобитися нові навички та вміння, для того щоб працювати. А ще готовності змінювати сферу зайнятості та не боятися цих змін.

 

Якщо раніше країни були стурбовані рівним доступом до освіти, то зараз їх турбує не стільки охоплення дітей знаннями, скільки глибина цих знань. Утім із рівністю все ще проблеми залишаються. У країнах ЄС, як і в Україні, очевидна різниця в оплаті праці чоловіків і жінок, відмінності в просуванні їх кар'єрними сходами, в їхній вмотивованості.

 

 

«Навіть у моїй рідній Норвегії ми стурбовані тим, щоб якомога більша кількість дітей закінчувала школу, отримувала освіту, якомога раніше виходила на ринок праці, - розповіла прем'єр-міністр Норвегії Ерна Сольберг. - Особливо, якщо ми говоримо про освіту дівчаток. Для них зараз, як ніколи, важливо вирости самостійними і самодостатніми, здатними забезпечувати себе і бути незалежними в майбутньому. Протягом останніх чотирьох років ми подвоїли інвестиції в освіту, сконцентрувавшись саме на професійній орієнтації дівчаток і підготовці їх до самостійного та успішного життя». Але ж ідеться про Норвегію, країну з найвищим рівнем життя.

 

Четверта промислова революція - злиття класичної промисловості з цифровими технологіями вимагає абсолютно нових підходів до освіти. Згідно з опитуванням 800 лідерів технологічних компаній, проведеним спеціально для форуму в Давосі, ключовими драйверами змін у найближчому майбутньому стануть хмарні технології, розвиток способів збирання та аналізу Big Data, краудсорсинг, шерінгова економіка та біотехнології. Крім того, 45% респондентів вважають, що вже з 2025 р. у радах директорів великих компаній буде активно використовуватися ШІ.

 

Нові технології виробництва і повсюдна роботизація позбавлять роботи кілька мільйонів людей. Частково падіння зайнятості буде компенсовано зростанням в інженерних, фінансових і комп'ютерних спеціальностях. Зменшення загальної частки людської праці на тлі комплексного впровадження автоматизації найсерйозніше позначиться на країнах, що розвиваються, де брак проривних технологій досі компенсувався недорогою робочою силою. 

 

Україна, намагаючись обернути девальвацію національної валюти собі на благо, все ще намагається залучити інвесторів дешевою робочою силою, хоча вже зрозуміло, що це - тупикова стратегія. І якщо дивитися в майбутнє, то ставка має робитися на підготовку кадрів, необхідних економіці нового часу, фахівців, працю яких не зможуть замінити комп'ютерні програми.

 

Для цього необхідно докорінно змінювати систему освіти. Наша країна ще має шанс зробити крок із другої хвилі індустріалізації одразу в четверту, якщо вона зможе зіграти на випередження і замість впровадження нових технологій виробництва, які вже зовсім скоро сприйматимуться як старозавітні, зробить ставку на підготовку фахівців, затребуваних у недалекому майбутньому. І починати потрібно саме з освіти.

 

 

 STARTUP NEWS

За матеріалами статті Юлії Самаєвої 

на ресурсі ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ.