· 

«Безпечна труна» - інновація 19 століття


Страх бути похованим живцем був досить поширеною фобією в XIX столітті, але витоки цього страху сягають ще в довікторіанську епоху. В 1742 році Жан-Жак Брюйєр опублікував дисертацію «Про невизначеність ознак смерті і зловживання швидкими похоронами», описавши в ній понад 250 випадків клінічної смерті. Європу охопила тафофобія - боязнь поховання живцем. 

 

В 1772 році герцог Мекленбурзький запровадив обов'язкове відтермінування похорону до третього дня після смерті для запобігання можливого похорону живої людини.

Тафофобія - одна з базових фобій людської психіки, і на цей психічний розлад страждало багато відомих людей: Микола Гоголь, Марина Цвєтаєва, Артур Шопенгауер, Вілкі Коллінз, Ганс Християн Андерсен та інші.

 

Саме ця фобія призвела до того, що, починаючи з другої половини XIX століття і аж до 1934 року в країнах Європи і Північної Америки патентували і виробляли «безпечні труни».

Такі труни були обладнані спеціальними механізмами, що давали змогу «випадково похованому» отримати доступ до повітря, подати сигнал людям «зверху» і організувати зв'язок (можливість спілкуватися) доти, доки працівники кладовища не відкопають випадково поховану людину.

 

Одну з перших «безпечних трун» сконструював винахідник Еммануїл Нобель - батько Альфреда Нобеля, винахідника динаміту і засновника Нобелівської премії. На жаль, і батько, і син Нобелі теж страждали на тафофобію.

 

Тим, у кого був сімейний склеп, було простіше. Труну не треба було закопувати. Можна було просто обмежитися «пристроєм оповіщення» (наприклад, молотком), стукіт якого повідомляв служителя, що в труні ще хтось живий.

«Безпечна труна» коштувала вельми недешево. Її купувала людина з тонкою організацією психіки (читай, псих) задовго до смерті. Найцікавіше, що свідчень про те, що ці засоби порятунку дійсно комусь допомогли, виявлено не було.

На ілюстрації зображено «девайс для індикації життя похованої людини».

 

Запатентовано цей пристрій було 1882 року Джоном Крічбаумом із Янгстоуна (штат Огайо). Як бачимо, конструкція непроста. Але чим складнішим і дорожчим був «механізм захисту», тим простіше було продати його клієнту.

 

Нічого не поробиш, на власному житті економити не прийнято.

 

 

STARTUP NEWS