Щоб в еру високих технологій і автоматизації значної кількості звичних нам процесів залишатися затребуваним фахівцем, потрібні нові навички та вміння. Про те, що це за навички і чому без них не можна обійтися в сучасному світі, розповідає професор Мельбурнського університету Патрік Гріффін - керівник найбільшого міжнародного наукового проєкту з оцінювання та викладання навичок і компетенцій XXI століття.
Навички XXI століття - особливий напрям, що сьогодня привертає увагу багатьох освічених людей. Суть концепції така: ключовими навичками, що визначали грамотність в індустріальну епоху, були читання, письмо й арифметика.
У XXI ж столітті акценти зміщуються в бік уміння критично мислити, здатності до взаємодії та комунікації, творчого підходу до справи. Багато дослідників додають до цього ще й допитливість, хоча це, мабуть, не стільки навичка, скільки особиста характеристика людини.
Досі система освіти в більшості країн світу заохочувала учнів за те, як багато вони знають, і, відповідно, навчання було націлене на накопичення знань. Нині відбувається відхід з епохи індустріалізації, яка була ерою конвеєрної праці. Людей наймали на роботу, щоб вони день у день багаторазово здійснювали відносно прості повторювані дії.
Тепер усі ці рутинні операції здатні виконуватися автоматично завдяки роботизації та цифровим технологіям. А отже, і людей зараз необхідно навчати не того, чого навчали раніше; потрібно навчати їх уміння мислити, самостійно здобувати інформацію і критично її оцінювати, а не просто накопичувати і запам'ятовувати.
Дуже скоро навчальні заклади будуть змушені перейти від старих, «індустріальних» навчальних програм до такої системи навчання, яка дасть змогу готувати кадри для інноваційної економіки та інформаційного суспільства.
Підходи до викладання, відповідно, теж змінюватимуться - сьогодні завдяки Інтернету та інформаційним технологіям учні шкіл і вишів інколи володіють значно більшими знаннями в деяких сферах, ніж їхні викладачі. Тому вчителі з передавачів знань перетворяться на педагогів-організаторів. Для багатьох сьогоднішніх викладачів це перетворення буде дуже непростим.
Навчальні програми в пост-індустріальну епоху мають бути спрямовані на розвиток критичного мислення, комунікативних навичок, творчої винахідливості та навичок взаємодії, бо найбільш затребуваними в цю епоху виявляються здібності до вибудовування міжособистісних стосунків.
Щойно якусь рутинну, повторювану частину того чи іншого виробничого процесу автоматизують, праця людей у цій частині стає більше непотрібною, і назад такі процеси повернути неможливо - не можна повернути ручну працю в ті сфери, де її більше немає.
Змінюється все, навіть такі речі як роль фахівців юридичного профілю. У США зараз близько 80% особистих судових тяжб люди ведуть самі, не наймаючи для цього адвокатів, які б представляли їхні інтереси. Виявилося, що люди здатні судитися самостійно - вони просто шукають схожі судові справи в Інтернеті, самі збирають інформацію і послуг юриста вже не потребують.
Або ось: в одній із програм британського ТБ розповідалося про молодого чоловіка, який вирішив перетворити старий корівник на заміський будинок для своєї родини. І він зробив це самостійно, просто зібравши необхідну інформацію в Інтернеті.
Таким чином, усе, чого можна навчитися в Інтернеті, зможе замінити багато з наявних професій. Грамотність як уміння читати, писати і рахувати, звісно, залишиться обов'язковою, але в сучасному світі цього вже не достатньо. Під час складання навчальних програм необхідно буде орієнтуватися на ширші професійні компетенції - вміння знаходити нестандартні розв'язання завдань і проблем, навички колективної роботи тощо. Але поки що в нас усе ще є вчителі географії, історії, фізики, хімії, але немає вчителів критичного мислення, вчителів взаємодії або вчителів допитливості.
Навчальні програми мають спочатку вмістити в себе викладання цих навичок у межах традиційних дисциплін, а потім поступово переходити від змісту того чи іншого предмета до розвитку навичок та особистісних якостей учнів. Одразу відмовитися від звичного всім навчального плану дисциплінарного типу буде непросто, тому краще йти до цього поступово, спершу змінивши те, як і в якій формі викладаються ці традиційні дисципліни.
Уже зараз проєктний і задачний підходи починають потихеньку витісняти традиційні методи навчання. Сюди ж варто зарахувати і поняття «навчання навчанню». Розмови про це точаться ще з 80-х років минулого століття, але зараз це перетворюється на нагальну необхідність.
Ми маємо навчити дітей навичок самоосвіти, самонавчання - для цього мають активізуватися і перебудуватися і самі учні, і викладачі.
З часів початку індустріалізації відбулося два великих, по суті, революційних зрушення. Перший - у 50-60-х рр. XX століття, коли було винайдено комп'ютер і саму ідею цифрових обчислювальних пристроїв.
Друга революція теж сталася в середині минулого століття. Ви, напевно, здивуєтеся, але я маю на увазі винахід протизаплідної таблетки. На перший погляд може здатися, що це дві ніяк не пов'язані одна з одною речі. Однак це не так.
Розвиток комп'ютерних технологій назавжди змінив те, як ми працюємо. Завдяки цьому змінилися засоби праці, засоби навчання та спосіб нашого мислення. А ось розробка пігулки змінила природу і структуру робочої сили: поява можливості уникати небажаної вагітності призвела до того, що частка жінок у загальній масі зайнятого населення наблизилася до 50%, тоді як в епоху індустріалізації вона становила лише дуже малу величину. Таким чином, одночасно відбуваються два процеси: кількість видів діяльності, що вимагають від людини ручної праці, скорочується завдяки автоматизації виробництва, а кількість людей, залучених до виробництва, майже подвоюється, оскільки чоловіки і жінки вже практично зрівнялися в частині можливостей свого працевлаштування.
Такою є сьогоднішня реальність, і саме в цій реальності нам потрібні освічені кадри, які зможуть здійснити остаточний зсув від конвеєрного виробництва до постіндустріальної моделі роботи.
Те, що велика кількість людей досі зайняті на конвеєрах, то це лише тому, що їхні компанії не можуть собі дозволити автоматизувати виробництво. У майбутньому такі компанії неминуче збанкрутують, бо їхні конкуренти виконуватимуть те саме з набагато меншою собівартістю, адже вартість людської праці є вищою за вартість машинної.
Але ці процеси призводять і до освітніх проблем. Виникає запитання: а що робити з тими учнями, яких готували до ручної праці, з тими, хто вивчився на професії, що зникають нині?
Зміни, яких зазнало виробництво, різко перенаправили вектор розвитку суспільства. І система освіти має теж дуже швидко рухатися в цьому напрямку. Творчий підхід, комунікативність, критичне мислення або допитливість, звісно ж, з'явилися зовсім не в постіндустріальну епоху, але саме з її приходом ці якості стали життєво необхідними, приблизно тією самою мірою, що й читання, письмо та арифметика.
На Всесвітньому економічному форумі в Абу Дабі, серед основних характеристик, які необхідно розвивати в сучасному світі, було названо підприємницькі здібності.
Фактично фахівці, які виступали на цьому форумі, розробили три списки - список грамотностей (базова грамотність, уміння рахувати, наукова та культурна грамотність), список компетенцій (уміння розв'язувати задачі та проблеми, творчий підхід тощо) і список необхідних якостей (допитливість, підприємницькі здібності, здатність до колективної роботи тощо).
Інший приклад: The Economist опублікував результати дослідження 19 бізнес-секторів у 26 країнах світу, і підприємницьке мислення було названо серед найважливіших навичок сучасної людини. Деякі дослідники кажуть також, що критичне мислення, допитливість і творчий підхід - це і є навички, що становлять основу підприємництва.
Хоча ті самі дослідники забувають про вміння прийняття ризиків, яке, безперечно, є однією з ключових складових підприємництва. Дійсно, якщо ви не готові ризикувати, ви просто не зможете займатися бізнесом.
Підприємницька здатність - уміння знаходити нові ідеї та перетворювати їх на бізнеси - стає однією з основних характеристик людини, які необхідно розвивати в сучасному світі.
Про міжнародний науковий проєкт з оцінювання та викладання навичок і компетенцій XXI століття.
Мені випала гарна нагода зайнятися дослідженням питань і проблем навичок і компетенцій XXI століття і я її не проґавив.
Віце-президенти трьох найбільших компаній - Microsoft, Cisco і Intel виступили з ініціативою запуску проєкту з розроблення нової системи освіти, оскільки визнали, що школи та університети не готують випускників, які б могли добре вписатися у віртуальні робочі місця і нову систему виробництва.
На їхнє замовлення американський учений Боб Козма написав дослідження під назвою «Заклик до дії», що дало цим компаніям підставу звернутися до урядів шести країн - Австралії, Сінгапуру, Португалії, Фінляндії, Великої Британії та США - з проханням почати великий проєкт із дослідження оцінювання та викладання навичок XXI століття.
Нашим першим кроком стала розробка переліку навичок XXI століття. Фахівці в галузі освіти з усього світу написали про це цикл статей. Ми проводили круглі столи, семінари та конференції. У результаті ми вирішили, що навички критичного мислення, розв'язання складних завдань і взаємодії можна об'єднати в одну комплексну навичку - навичку колективного розв'язання складних завдань. Того ж року почалися дослідження того, як можна використовувати соціальні мережі для навчання цих навичок школярів і студентів.
Сьогодні тією чи іншою мірою до проєкту долучилися вже понад 20 держав. Величезні гроші вкладають у ці дослідження у США, йдеться про десятки мільйонів доларів.
Сьогодні багато урядів добре починають розуміти, що перехід до нової освітньої системи неминучий.
Концепція, розроблена нами, застосовна до всіх рівнів навчання - і школа, і виш, і навчання на робочому місці. Уже є ті, хто застосовує або збирається застосовувати нові підходи. Університет Чіангмай у Таїланді планує викладання навичок XXI століття на факультеті бізнесу. Те ж саме збирається зробити Університет Монаша в Мельбурні. У Фінляндії, в Університеті Йювяскюля, цю концепцію вже включили в програму підготовки вчителів. Робляться кроки до її включення в університетську програму в Стелленбосі, Південна Африка.
Університети включаються в цю роботу повільніше, ніж школи. Але судячи з того, як швидко це поширилося на рівні шкіл, я думаю, що і в університетах концепція незабаром приживеться.
Що стосується виробничих компаній, тут з'являються абсолютно несподівані для нас сфери застосування наших досліджень. Наприклад, Британська Рада вивчає проблеми безробіття в країнах Близького Сходу. Так, у Єгипті 56% випускників вишів виявляються не здатними знайти роботу з тієї простої причини, що економіка цієї країни не підлаштована під таку кількість працівників із вищою освітою. У зв'язку з цим Британська Рада планує провести дослідження на нашому матеріалі, щоб зрозуміти, набуття яких навичок дасть змогу цим випускникам забезпечити себе роботою.
Сучасні цифрові технології розвиваються з разючою швидкістю - три-чотирирічні діти часто поводяться з планшетами та комп'ютерами краще, ніж їхні батьки. Викладачі на кшталт мене, які пропрацювали в цій галузі понад 50 років, часто стикаються зі студентами, які набагато краще розбираються у високотехнологічних пристроях, ніж ми. Багато вчителів старшого покоління просто бояться комп'ютерних технологій і взагалі не знають, як їх використовувати! Дівчинку-п'ятикласницю в Америці взяли до Кремнієвої долини, тому що вона написала застосунок для «айфона», щоб навчити свою молодшу сестричку розрізняти тварин, і застосунок став популярним, відомим у всьому світі. П'ятий клас школи! Це ж неймовірно!
Зараз багато хто ратує за те, щоб ввести програмування в шкільну програму. Думаю, що ця ідея дуже скоро виллється у щось суттєве, і це теж вплине на всю систему освіти, тому що нове, підростаюче покоління вмітиме програмувати, що відкриє для них безмежні творчі можливості. Нині навіть у наукових дослідженнях моєї галузі - оцінці освітніх результатів і психометрії - я не можу найняти собі помічника, якщо він не є ще й програмістом, тому що зараз ця наукова сфера цілком залежить від цифрових технологій. І з викладанням скоро відбудеться те саме.
Мені часто ставлять запитання про те, які зміни мають відбутися в освітньому процесі? Чи мають учні так само ходити на лекції та семінари, розв'язувати лабораторні роботи та складати іспити?
Думаю, було б дивним намагатися змінити взагалі все - це неможливо, та й не потрібно. Освіта дуже консервативна система, і будь-які зрушення тут відбуваються повільно. У нашому Мельбурнському університеті нам вдалося повністю змінити структуру програм педагогічної освіти, тож вони стали сучаснішими та заснованими на фактичних наукових даних і критичному мисленні.
Але поки що нам не вдається відійти від дисциплінарного підходу, бо всі мої колеги - це викладачі математики, географії, природничих наук та інших подібних дисциплін, і тут треба змінювати не тільки те, що вони викладають, а й як. Що стосується іспитів, практичних завдань, лабораторних робіт - усе це залишиться, але зміниться характер оцінювання результатів учнів. Екзаменатори перевірятимуть не те, скільки фактів здатні запам'ятати студенти, а те, як вони вміють мислити і навчатися самостійно.
Форма іспитів, тестів теж у недалекому майбутньому стане новою. У тих тестах, які ми розробляємо, від студентів не вимагатиметься знайти значення ікса в рівнянні, запам'ятовувати назви столиць країн, формули, історичні дати тощо. Натомість вони, спілкуючись один з одним за допомогою комп'ютерних пристроїв, спільно розв'язуватимуть різноманітні задачі, а комп'ютер записуватиме їхні кроки - все, що вони говорять і пишуть. Після цього ми будемо переглядати ці записи і, виходячи з них, оцінювати їхні навички комунікації, критичного мислення, творчі здібності тощо.
Ми вивчаємо можливості застосування такої системи оцінювання і для масових відкритих онлайн-курсів - там є свої нюанси в плані об'єктивності та суб'єктивності, але ми знаходимо певні важелі для того, щоб спростити й автоматизувати процес оцінювання. Університетам тут є куди розвиватися - у майбутньому дослідницький бік університетів стане більш яскраво вираженим, тоді як викладання стане більш автоматизованим, зокрема й за рахунок масових онлайн-курсів.
Викладач перестане бути фахівцем з передачі певних знань і стане фахівцем з того, як допомагати людям вчитися. Уже зараз з'являється така річ, як «перевернута класна кімната», де студенти самостійно читають, дізнаються якісь факти, а прийшовши на урок, систематизують отримані знання і закріплюють їх. І в цьому полягатиме нова роль вчителя: це організація самостійної роботи учнів удома і в класі. Професор Гарвардського університету Ерік Мазур, який розробив цю систему, отримав за неї дуже престижну премію.
Фактично, що більший акцент робиться на самоосвіті та самонавчанні, то менш важливими виявляються класи та рівні навчання.
Коли в 60-х роках я вперше прийшов у школу працювати вчителем математики і провів тестування у своєму сьомому класі, то з жахом виявив, що рівень дітей коливався від другого до дев'ятого класу. Я запитав своїх колег: як ми зможемо навчати дітей, коли в межах одного класу в них настільки різний рівень? І ми вирішили, що класів і рівнів у нас не буде, а натомість дали змогу кожному з учнів працювати на власну силу і в зручному для себе темпі, фактично виключивши можливість «невдачі».
Ми давали їм навчальні матеріали різного рівня складності, практикували індивідуальний підхід, намагалися зацікавити дітей, але й застосовували деякі механізми контролю. Я пропрацював у цій школі п'ять років, і всі ці п'ять років ми не давали дітям жодних домашніх завдань - це було неможливо через їхній різний рівень. Але батьки скаржилися, що діти роблять дуже багато домашньої роботи з математики! З'ясувалося, що їх настільки захопив цей предмет, що вони самі придумували собі завдання і присвячували математиці весь вільний час! Вони були в захваті від неї, тому що їх мотивувала можливість успіху. Тоді не існувало жодних концепцій, які б проголошували переваги подібних методів, це здавалося просто здоровим глуздом.
Попереду розробка нових методів визначення та оцінки навичок, пошук нових завдань, нових сфер застосування нашої концепції. Кількість зайнятих у нашому проєкті дослідників стрімко зростає, і я думаю, що найближчим часом на нас чекають чергові прориви в цій галузі. Та робота, яку робили ми, була новаторською, першопрохідницькою. Висловлюючись образно, поки ми винайшли лише колесо, але незабаром варто очікувати появи «Роллс-ройса», а потім і космічних ракет. Але ми дуже пишаємося нашим колесом. Це лише невеликий крок, але він відкрив цілий новий науковий напрямок, який і далі розвиватиметься.
STARTUP NEWS
За матеріалами ресурсу eRazvitie